СТРУСІВ | Теребовлянський район | Тернопільська область

 In Адміністративно-територіальний устрій, Карта Тернопільської області

СТРУСІВ — село в Україні, Теребовлянського району Тернопільської області. село, центр сільської ради, до якої належать Варваринці, Бернадівка, Налужжя. Розташоване на берегах р. Серет (ліва притока Дністра), за 14 км від районного центру і 4 км від найближчої залізничної станції Микулинці–Струсів. Через село проліг автошлях Тернопіль–Івано-Франківськ. Територія – 4,76 кв. км. Дворів – 489. Населення – 1460 осіб (2014). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки давньоруської культури. Під час риття у 1901 р. траншей для будівництва костела була знайдена палеолітична майстерня крем’яних знарядь із заготовками кременю та готовими знаряддями.


Перша письмова згадка – 1434 р. як Підбогородичне (Підбугородичин, Підбогородиче). Згадане у тогочасних документах як власність Януша Кердея з Оринина. Одружившись із внучкою Януша Кердея, власником села став Яків Струсь.
Давня назва с. Струсів – Підбогородичин походить, імовірно, від розташування “під горою, бугром”. Друга назва – Струсів – від прізвища власника.

Родина Струсів збудувала над урочищем Чортова дебра замок, заснувала католицьку парафію і в 1534 р. перетворила село на містечко Струсів. Напевно, тоді ж місто отримало свою символіку – герб Корчак, до якого належала родина Струсів. У 1610 р. власник містечка галицький староста Микола Струсь одержав королівський привілей на два ярмарки на рік і щовівторка – торги; Струсів отримав маґдебурзьке право. У 1640 р. внучка М. Струся Зофія як придане при шлюбі зі Станіславом Реверою Потоцьким отримала Струсів.

Правнук Ревери Станіслав Щесни Потоцький близько 1780 р. продав містечко Лянцкоронським. Вони були бездітні й у 1849 р. записали Струсів із навколишніми полями своєму похресникові Володимирові Баворовському (1825–1901). У кінці 19 ст. Баворовський продав населений пункт Юзефові Голуховському (1861–1917), від якого Струсів успадкувала дочка Марія, заміжня за львівським воєводою Петром Дуніним-Борковським (1890–1946).

Єдиною пам’яткою з княжих часів на Теребовлянщині залишилася збережена в Струсові монастирська печерна каплиця з витесаним у камені вівтарем та келією, в стінах якої є жолоблені леговища для монахів. Побутує леґенда, що коли татари наздоганяли монахів, більшість їх утекла у Зарваницю, а два монахи заховалися в Струсівському лісі і започаткували церквицю, яку вони видовбали у скелі білого черепашника.

Ймовірно, що чернече життя на Теребовлянщині започаткувалося ще у 12 ст., коли Теребовль була столицею окремого князівства Ростиславичів. А позаяк Струсів розташований недалеко Теребовлі, то монахи східного обряду прийшли і сюди – в контексті впровадження християнства на Русі.

І, напевно, цього періоду тут засновано скальний монастир, що, хоча й потребує реставрації, зберігся донині. Він збудований із червоного каменю і обведений із чотирьох боків муром. Товсті стіни муру монастиря мали бійниці й разом із своєю висотою над ландшафтом та добрим оглядом дають змогу стверджувати, що ченці в часи ворожих нападів мали змогу захистити себе і свою обитель.

До 17 ст. про історію монастиря майже нічого невідомо, хоча М. Ваврик вказує на 1600 р.; ця дата, можливо, свідчить не про час заснування монастиря, а його добудову. Коли Франц Салезій Потоцький грамотою з 14 серпня 1771 р., заснував для цього монастиря нову фундацію, життя обителі значно пожвавилося. На підставі цієї грамоти тут було засновано Василіянську місійну станицю.

У грудні 1772 р. придворний архітектор чех Йоган Каснер Зельнер завершив проект монастиря і церкви. За два роки на місці давнього печерного храму був надбудований новий бароковий монастир з церквою Святого Миколая.
Ігуменами відновленого василіянського Струсівського монастиря святого Миколая були о. Єпіфан Ляховський (перший), Онуфрій Крижановський, Венидикт Площанський, Антін Домбровський.

У 1788 р. діяльність Струсівського монастиря св. Миколая було заборонено внаслідок т. зв. “Йосифінської касати”. Місцевих ченців перевели до монастирів Бучача та Улашківців. Монастирську церкву перемінено на латинський костел, яких в 1893 р. згорів. Від 1993 р. Струсівський монастир – резиденція Бучацького монастиря Чесного Хреста Господнього, також тут утворено парафію та названо церкву на честь Перенесення мощей св. Миколая.

Першим парохом був о. Іван Майкович, ЧСВВ, який відреставрував і відбудував монастир і церкву силами Бучацького монастиря та парафіян. Окрім Василіянської церкви, в центрі Струсова близько 1660 р. було споруджено дерев’яну церкву святого Миколая, що згоріла; у 1872 р. зведена мала мурована церква святого Миколая (розібрали в 1910 р.), на її місці розпочато будову великого храму, яку закінчили в 1930 р.

Патроном став ґраф Йосиф Голуховський. До парафії належали дочірні церкви в Бернадівці, Різдвянах і Заздрості. Парохом у Струсові протягом 1884–1939 рр. служив о. Теодор Цегельський; окрім нього, були священики Платон Карпінський, Міренський, Процик, Савин Дурбак, Володимир Тернопільський, Йосиф Панасюк (від 1937 до 1943 р.).

У 1649 р. поблизу костела відбулася битва повстанців із польськми військом. 1718 р. ремісники Струсова об’єдналися в цехи. У 1747 р. затверджено Статут цеху cтолярів, римарів, колодіїв, бондарів, слюсарів, ковалів, котлярів, гончарів, що дозволив брати “ярмарочне” від немісцевих ремісників.

17 березня 1771 р. містечко повторно отримало маґдебурзьке право; всі ремісники були звільнені від податків до кінця 18 ст. Тоді ж запрацювала ґуральня, містечко розбудовувалося, значно зросла чисельність населення. У 1772 р. Струсів переданий під владу Австрії.

1777 р. у містечку була заснована тривіальна школа, якою керували місцеві парохи, 1845 р. відкрита початкова школа в будинку корчми (спорудженої у 18 ст.), протягом 1920–1935 рр. діяла 4-класна народна школа з польською мовою навчання, згодом – семирічка двомовна.

За переписом 1880 р. у містечку проживало 2683 особи і було 366 господарств. Ґрафу Володимирові Баворовському належало 718 морґів орної землі, 39 морґів луків і городів, 38 морґів пасовиськ і 3396 морґів лісу; селяни володіли 1463 морґами орної землі, 82 морґами луків, городів, 171 морґом пасовиськ.

У 1899 р. населення Струсова становило 3218 осіб, у 1900 р. працювали 2 приватних лікарі, три акушерки, аптека. 1900 р. у містечку мешкало понад 700 євреїв. У 1887 р. була заснована перша на Теребовлянщині “Народна читальня” (організатори Йосип Ситник і Теодор Цегельський), яку в 1902 р. перейменовано на читальню “Просвіти”.

При читальні діяли хор, яким керував дяк Єрон Конрад, аматорський гурток. Окрім “Просвіти”, до 1939 р. функціонували філії кредитної спілки “Власна поміч” (1906), товариств “Сокіл” (1907),“Пласт”, “Луг”, “Хлопська рада”, “Братство тверезості”, “Союз Українок”, “Сільський господар”, кооператива “Єдність” (1921; співзасновники Й. Ситник і о. Т. Цегельський).

1913 р. в усій Галичині створювалися товариства «Січ», які формували свої відділи Українських Січових Стрільців.
В ряди УСС вступили струсівчани Михайло Герман, брати Володимир (хорунжий), Євген, Йосип, Никифор (сотник) і Юліан Гірняки, Євген Дзвінка, Володимир, Іван і Корнель Іванчуки, Михайло Ніщинський, Євген Цісик.

В УГА воювали Євстахій Бойко, Іван Бойко, Йосип Вінницький, Йосип Дзвінка, Володимир Єднаковський, Володимир Заєць, Григорій Іванчук, Лев Кароль, Марко Пошелюжний, Микола Цибушняк, Йосип Цісик, сотник Василь Чижевський (1886 р. н.) та інші. Згодом майже всі вони були діяльними у “Просвіті” та інших товариствах, Повітовому Союзі кооператив.

Під час Першої світової війни Струсів до 1917 р. перебував у прифронтовій смузі; до австрійської армії були забрані
майже всі чоловіки віком від 18 років. У листопаді 1918 р. в Струсові відбулося переобрання влади в українські руки.
Під керівництвом старшин Миколи Кухаришена і Романа Цегельського невеликий відділ українських вояків узявсь охороняти містечко. Бурґомістром став Гриць Іванчук.

Наприкінці 19 ст. ґрафиня Лянцкоронська наказала розібрати замок і побудувати палац в центрі села; в цьому приміщенні нині розташована школа-інтернат. У середині 1920-х рр. відновили роботу філії українських товариств. У 1930-ті рр. в Струсові підпільно діяв осередок ОУН, її членів Л. Пошелюжного, А. Іванчука та С. Іванчука неодноразово заарештовувала польська поліція.

1934 р. було утворено сільську ґміну Струсів, до якої увійшли навколишні села. Від вересня 1939 р. Струсів – під радянською владою. Від січня 1940 до березня 1959 р. – районний центр. Виходила районна газета «Червоні зорі».
Протягом 1939–1941 рр. у Струсові були заарештовані Микола Бойко, брати Йосип та Степан Дзюби, Дмитро Заєць, С. Іванчук, Степан Кіндрат.

Від 6 липня 1941 р. до 24 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією. В листопаді 1942 р. зі Струсова було переведено до Теребовлі єврейське населення (більше 700 осіб). Частину з них вивезли до винищувального табору Белзець, інших залишили у новоствореному Теребовлянському ґетто. У квітні–червні 1943 р. воно було ліквідовано.

2 січня 1944 р. на базарній площі німці розстріляли Станіслава і Степана Каролів, Леоніда Олійника, Івана Слободяна, Івана Теплого, Зиновія Яремовича; вивезли в тюрму до Тернополя й через тиждень розстріляли біля с. Великі Бірки (нині смт Тернопільського району) Романа Дичковського, Станіслава Горина, Семена Чорного; всього під час окупації загинуло понад 500 мирних жителів села.

Після другого приходу радянської влади почалася нова хвиля масових арештів “ворогів народу”, переслідування членів ОУН та інших національно свідомих громадян. У визвольній боротьбі:

  • брали участь і загинули Роман та Стефан Байдаки, Володимир Гірняк, Леонід Господюк, Роман і Стефан Гребіники, Василь та Іван Дзвінки, Іван, Йосип і Стефанія Дзюби, Броніслава, Євген і Никифор Заяці, Дмитро і Леонід Іванчуки, Стефан Капуста, Анастасія, Андрій, Володимир, Сергій і Юлія Каролі, Андрій та Іронько Конради, Іван Паращук, Володимир Пеньковський, Іван Солободзінський, Ярослав Цісик.
  • Були репресовані й вивезенні на заслання в Сибір Віра Бейгер, Станіслава Гогус, Богдана Горбаль, Ксенія Козак, Орест Коцій, Володимира Миськів, Генріх Молінський, Ольга Сліпа (“Цека”);
  • вислані на спецпоселення за зв’язок із ОУН і УПА Ірина Бойко, Володимир та Ірина Іванчуки, Ірина Кароль, Юстина Конрад, Марія Кравчук, Аделя і Марія Пеньковські.

Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни чоловіків 21 загинув, 23 – пропали безвісти. У 1948 р. примусово створено колгосп, який у 1950 р. об’єднано з колгоспами сіл Налужжя, Варваринці, Бернадівка (центральна садиба у с. Варваринці). Він у 2002 р. реорганізований у товариство “Варваринське” (керівник М. Куліковський). Від 2002 р. селянські паї орендують ТзОВ “Струсів-Агро”, “Теркон-Агро”, агрофірма “Дружба”.

За радянської влади в Струсові діяли спиртозавод (відновив роботу 1944 р.), автотранспортне підприємство 1905 (від 1977 р.), ковбасний цех, дитячий садок, лікарня (на території колишнього панського палацу), їдальня, млин, пекарня, пошта, ощадна каса, ТТС та інші. У 2007 р. село газифіковане. Після проголошення Незалежності України в селі відновили діяльність “Просвіта” (керівник І . Баран) та “Молода Просвіта” (керівник М. Брантюк).

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква Перенесення мощей св. Миколая монастиря оо. Василіян (1774),
  • церква св. Миколая Чудотворця (УПЦ КП, 1930, відремонтована у 2009),
  • костел св. Антонія (1902),
  • Дім молитви ХВЄ (2010),
  • синагога (19 ст.),
  • капличка (2009),
  • “фіґура” (2008 р.) Матері Божої.

У селі діють музеї:

Встановлено пам’ятники:

  • поету Степанові Будному (1959, скульптор В. Бець),
  • воїнам-односельцям, які загинули під час німецько-радянської війни (1968, відреставрований в 2006),
  • Тарасові Шевченку (2002),
  • погруддя Степана Бандери (2009);
  • символічні могили УСС (1991) та воякам УПА (1990).

Встановлено меморіальні таблиці:

  • на пам’ять про трагедію 2 січня 1944 р. (1994),
  • родин Гірняків (1996),
  • Ситників-Сліпих (1997),
  • Теодорові Цегельському (1997).

Працюють ЗОШ 1–3 ступенів ім. С. Будного, обласна санаторна школа-інтернат для дітей, хворих на серцево-судинні захворювання (від 1959), навчально-виробничий комбінат (від 1977), дитячий садок, Будинок культури, при якому діють:

  • хор “Просвіта”,
  • жіночий вокальний ансамбль,
  • чоловічий вокальний ансамбль,
  • театральна студія “Доба” (керівник Б. Брантюк),
  • дитячий і дорослий колективи художнього слова,
  • хореографічний дитячий колектив,
  • заслужена капела бандуристів “Кобзар” (від 1957),

Бібліотека, дільнична лікарня, аптека, відділення зв’язку, 12 торгових закладів. Збереглися старий парк із палацом 18 ст., садиби-будинки Гірняків і Ситників-Сліпих (19 ст.).

У Струсові народилися:

  • лікар Богдан Бегуш (1958 р. н.),
  • поет Степан Будний (1933–1958),
  • філолог-славіст, педагог Оксана Веретюк (1955 р. н.),
  • брати: громадський діяч у США Володимир (1897–1964), ветеринар Євген (1884–1954), актор, режисер, педагог, діяч культури у США Йосип (1895–1989), педагог, публіцист, військовик, громадський діяч у США Никифор (1885–1962), педагог Омелян (1888–1942), теоретик хімії та фізики, громадський діяч, публіцист у США Юліан (1881–1970), священик, громадсько-культурний діяч Юстин (1877–1958) Гірняки,
  • інженер, громадський діяч ХризантЛюбомир Дмитрук (1936 р. н.),
  • польський художник, графік, педагог Чеслав Жепінський (1905 –1995),
  • скульптор-аматор, майстер виготовлення надгробних пам’ятників Людвіг Земський (р. н. невід.– бл. 1950),
  • поет Адріан Іванчук (1903 –1951),
  • священик, теолог, педагог Микола Конрад (1876–1941),
  • громадський діяч у Канаді Ярослав Паращук (1925 –2000),
  • інженер-будівельник, учасник національно-визвольних змагань, громадський діяч у США Василь Рижевський (1886–1965),
  • фотокореспондент, громадський діяч Ізидор Романський (1947 р. н.),
  • музикант, композитор Ігор Рудий (1971 р. н.),
  • співак, композитор, аранжувальник Роман Рудий (1967 р. н.),
  • громадсько-просвітницький діяч Йосип Ситник (1849–1927),
  • педагог, перекладач, культурно-громадська діячка Ольга Ситник-Сліпа (1894–1976),
  • громадсько-політична діячка, краєзнавець Ольга Сліпа (1921–2003),
  • архівіст, науковець, діячка у галузі культури Марія-Олена Фуртак (1896–1972),
  • педагог Лев Цегельський (1887–1973),
  • релігійний діяч Микола-Сава-Йосафат Цегельський (1896–1951),
  • кооперативний і громадський діяч Роман Цегельський (1888–1974),
  • театральний діяч, дириґент, музикант Євген Цисик (1897–1956),
  • просвітянка, жертва політичних репресій Оксана Чубата (з дому – Цегельська; 1923–2000).

Проживала педагог, бандуристка, співзасновниця капели “Кобзар” Ганна Білогуб-Вернигір (1900–1972), працювали педагоги, науковці, громадські діячі Володимир (1931 р. н.) та Олександра (1932 р. н.) Мельничайки; навчався бандурист-вокаліст, композитор, заслужений артист України Дмитро Губ’як (1982 р. н.).

Є ботанічна пам’ятка природи місцевого значення належить сосна чорна (0,02 га). Цю сосну названо австрійською і віднесено до екзотичних. Дерево має 8 стовбурів, вік 160 років, висота 30 м, діаметр 170 см.

Вийшла книги:

  • “Нескорена струсівянка Ольга Сліпа” (2005; упорядники Б. Габлевич і С. Ярема);
  • Д. Губяка «Грай, «Кобзарю» (2010, присвячена 50-літньому ювілею капели бандуристів «Кобзар»);
  • В. Уніята «Никифор Гірняк. Життєвий шлях Отамана» (2010 р., подані біографічні матеріали про родину Гірняків).

Джерело

Івахів, Г. Струсів [Текст] / Г. Івахів, І. Скасків, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 331—334 : фот. кольор.

Recommended Posts

Leave a Comment

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt

Start typing and press Enter to search